9 клас Українська література

11.10.2021

 Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
Літописи як історико-художні твори. «Повість минулих літ». «Поученіє Володимира Мономаха», Києво-Печерський патерик (оглядово)

Одним із монастирів, що залишили яскравий відбиток у всій давньоруській історії, був Києво-Печерський монастир, заснований під Києвом за часів князювання Ярослава Мудрого. Про заснування Києво-Печерського монастиря розповідають три джерела: «Житіє Феодосія Печерського», «Києво-Печерський патерик» і «Повість минулих літ». Автори цих рукописних книг — сучасники подій, пов’язаних із виникненням монастиря. Ще й надто, вони були його мешканцями — ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.

Перегляньте презентацію

Перше згадування про Києво-Печерський монастир знаходимо в «Повісті минулих літ» від 1051 року. Тут же читаємо про Антонія Печерського як про людину «ім’ям мирським від граду Любича». Бажаючи прийняти чернецтво, він відправився «у країну Грецьку й досяг Царьграда. І прийшов він на Святу гору й обійшов Афонські святі монастирі, і, побачивши ці монастирі на Святій горі й життя ченців, що перевершує людські можливості... захотів повторити подвиги цих ченців». Вернувшись звідти в Київ при князі Ярославі, після довгих скитань «по нетрям і горам», чернець 1051 року оселився «у малої печери».

Усі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли.

Запишіть у зошити

Літопис — найдавніший вид історико-мемуарної прози, що становить собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання («сказання») про історичні події.

Автори літописів — літописці — розповідали про ті історичні події, свідками чи учасниками яких вони були самі або про які дізналися з інших джерел, зокрема з усної народної творчості.

Літописи — жанр історичної наукової літератури, але в них є вставні оповідання, написані за старовинними переказами, історичними піснями, легендами; у козацьких літописах є вірші, панегірики. Виклад у літописах, особливо в козацьких, образний, емоційний. Тому ці твори є не лише історичними пам’ятками, а й пам’ятками художньої літератури.

Домашнє завдання:  ст. 37 -41, 41-47 - опрацювати матеріал підручника. ст 47 завд 1-3 письмово ,завд.5-6 усно. 

Підготувати конспект про життя й діяльність В.Мономаха чи Нестора Літописця (за вибором )(IV рівень )

12.10.2021

 Давньоруська література, перлина українського ліро-епосу «Слово про похід Ігорів». Історична основа твору

Київська Русь уже в кінці Х ст. стала найбільшою державою середньовічної Європи і займала величезний простір від Карпат до Волги.

Міжнародний авторитет міцнів з розумною політикою князів. За часів князювання Ярослава Мудрого (1019 -1054) Київ став одним із світових політичних і культурних центрів, мав найтісніші зв’язки з різними країнами. Улюблений син Ярослава Всеволод одружився з Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха. Дочка Всеволода Євпраксія стала дружиною германського імператора Генріха ІV .

Найвище піднесення східнослов’янської держави припало на першу половину XI ст., невдовзі досягла апогею і руська література, яка стала важливим чинником у духовному розвитку суспільства.

Панувало загальне піднесення економіки Руської держави, ранній розвитком торгівлі і ремесла, інтенсивне міське будівництво. 1037 рік Ярослав побудував у Києві чудовий Софіївський собор – головний храм Київської Русі, монументальну споруду бездоганних форм і пропорцій, з великим смаком прикрашену фресками і мозаїками.

Книги були великою цінністю. Писали їх на пергаменті – спеціально обробленій телячій шкірі – великими літерами, так званим уставом, де кожна літера виводилась чіткими прямими лініями. Процес написання ішов дуже повільно, був дорогим, вимагав високої кваліфікації та навичок. Так написана й найдавніша книга, що дійшла до наших днів.

 Активними діячами своєї епохи були письменники, більшість з них своєю невтомною працею над словом, своїм високим ідейним горінням створювали міцні передумови для розвитку української літератури XIX – XX ст.

Історична основа «Слова…».

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід Новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців на весні 1185 року. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, засуджуючи чвари та міжусобиці князів, що й призвело до поразки. язичницького колориту оповіді додають мотиви снів, плачів, реакції природи на долю героїв, монологи князів. Автор згадує свого попередника – співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв’язує Бояна Вересового внука, з давнім дохристиянським співом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу.

Тема: зображення Київської Русі у другій поливі XII ст.

Ідея : заклик до єдності князів

Основна думка: тільки в єдності – сила

Жанр: Слово – це урочиста ораторська промова

Авторство «Слова…»:

Автору «Слова…», зважаючи на все, судилося залишиться невідомим. Цей твір набув широкої відомості лише наприкінці XVIII ст., коли він потрапив до рук відомого збирача старожитностей графа А.І.Мусіна-Пушкіна. 

Перегляньте відеоурок ,запишіть  ідейно - художній аналіз Слова,  час написання, події, композицію твору 

Домашнє завдання ст 48-50 ознайом ,напис. у зош короткі повідомлення про історію написання твору ,прочитати твір

22.11.2021

Вступ. Українська література доби Ренесансу і Бароко

Українська література доби Ренесансу і Бароко. Розвиток книгодрукування. Перші друковані книги в Україні. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури (оглядово)

• Прочитайте  матеріали

Іван Вишенський походить з містечка Судова Вишня, що на Львівщині. Достовірно рік його народження не визначений, і в різних джерелах фігурують різні дати від 1545 до 1550 року. За соціальним походженням родина батьків могла належати до православних міщан або руської дрібної шляхти. Сучасники Вишенського, та й він сам у своїх творах, відзначали відсутність у нього ґрунтовної освіти. Дослідники припускають наявність домашнього навчання або здобуття знань у початковій школі при Перемишльській єпископії. Молоді роки Івана Вишенського протікали в Луцьку й Острозі. За припущеннями І.Франка, там Вишенський міг продовжити освіту під протекцією князя Острозького, який звернув увагу на здібного юнака.

Молодість майбутнього письменника-полеміста не відрізнялася скромністю та благочестям. Молодий Вишенський жив у Луцьку. В зрілі роки деякий час мешкав у містах Волині, Поділля, Галичини. Коло спілкування Івана Вишенського включало представників католицьких освітян, носіїв протестантських ідей – социніан, польських та латинських літераторів. Дослідники життя і діяльності Вишенського вважають, що приводом до зближення з православним Львівським братством став конфлікт з єзуїтами. З цього моменту він відвертається від католицтва і заявляє своїми творами про активну позицію на підтримку православ’я в Україні як найбільш прийнятної релігії для рідного краю.

Закономірним кроком для Вишенського стало чернецтво. За деякими даними, це сталося у Дубнівському Преображенському монастирі. Згодом, у 1570 роках, Іван Вишенський вирушив на Афон (Греція), де і прожив більше сорока років в монастирях, а потім – у скиті. Життя на Афоні надавало можливість вільно працювати над власними творами. Намагаючись вести усамітнений спосіб життя, Вишенський дає обітницю мовчання, але дотриматися її не зміг. Крім того, бере туга за Батьківщиною, і у 1604 році, піддавшись на запрошення українських братств, він повертається в Україну. 2 роки перебуває у Львові, а у 1605 відправляється до Унівського монастиря. Подальший його шлях приводить до Манявського скиту, де Вишенський і знаходиться до повернення на Афон у 1606 році. Життя письменника завершилося у віці близько 70 років у молитвах і роздумах у глибокій печері, у якій він вирішив усамітнитись до кінця життя.

  Основною тезою творів видатного полеміста є визвольні прагнення українського народу, протест проти окатоличення і ополячення рідних країв. Вперше в літературі тих часів розкривається життя не еліти або середнього класу, а селянства, що вважалося нижчими верствами суспільства. Нині відомо 16 творів Вишневського, з яких за життя був надрукований лише один – “От святое Афонское горы скитствующих” (1598 рік, “Острожская книжица”). Твори Вишенського знайшов у монастирській бібліотеці І.Франко та під враженням написав поему «Іван Вишенський»

Полеміст (І.Вишенський) Полеміка – гостра дискусія стосовного будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а публічне обговорення, у якому є конфронтація, протистояння сторін, ідей і поглядів. 

 Іван Величковський

Іван Величковський (бл. 1651—1701) — український письменник. Належить до майже зовсім невідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. Перекладач і автор різних аскетичних творів, архімандрит Нямецького монастиря в Молдавії.

Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.

Представник доби українського бароко.

І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий,
ВЕЛьмИ Час біжить сКоро, В бігу Своєм прудКИЙ.

Завдання: 

• Запишіть цей вірш у зошиті. За великими буквами прочитайте зашифроване слово. Запишіть відповідь у дужках.
• Такі вірші називаються фігурними, у яких надається перевага формі, а не змістові.

Семен Климовський

Народився на рубежі XVII та XVIII століть. Помер у селі Припутні Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (неподалік сучасного селища Нова Прага, що в Олександрійському районі на Кіровоградщині) на рубежі XVIII та XIX століття. Точні дата народження та смерті невідома. Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М.Карамзін. Він був також ознайомлений з іншими творами С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».

  Домашнє завдання знати  таблицю із с. 58. Прочитайте матеріали підручника на с. 57-58

23.11.2021

ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ

 ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ

 РУСІВ»

Ознайомлюючись з літературою Київської Русі, ми з вами відзначили, що надзвичайно високого рівня досягло в ній літописання. Розвивався цей вид творчості й пізніше, в зовсім інших історичних умовах і обставинах. М. Драгоманов підкреслював, що літописи Київської Русі є прямими родоначальниками тих хронік-мемуарів, які було створено за козацьких часів. Водночас козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про визвольну боротьбу українського народу 1648–1654 рр.,— це явище унікальне, багато в чому відмінне (і за змістом, і за формою) від літописців київських, тобто староукраїнських.

Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони, власне, і становлять вершину українського літописання ХVІІ–ХVІІІ ст. Автори їх — люди бувалі й досвідчені, за плечима яких ґрунтовна освіта в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними епохальних подіях. Видатною пам’яткою кінця ХVІІІ ст. є ще анонімна «Історія русів», в якій знайшли відображення історичні події від часів давніх до 1769 р

Загальна характеристика козацьких літописів

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами ХVІІ–ХVІІІ ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

«Літопис Самовидця»

 Історія авторства і назви твору.

Серед козацьких літописів ХVІІ ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім’я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького

Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

 Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманського булавою після смерті видатного народного ватажка.

 Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі і зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

 Ідейний зміст твору

У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга — з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

Провідною тематикою «Літопису Самовидця» були політичні внутрішні й зовнішні події, пов’язані з Україною, життям народу, найбільш докладно розповідається про Визвольну війну. Саме тому своєрідною особливістю козацького літопису є незалежність автора і авторської думки від конкретного владного хазяїна.

 Художні особливості літопису.

На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів’я й приказки.

«Літопис Григорія Граб’янки»

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

 Історія  написання твору.

Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

 Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

 Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

 Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

 У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті Хмельницького.

Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького).

Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

 Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

 Художні особливості твору.

Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Граб’янкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.

 Літопис Самуїла   Величка

 Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов’янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцелярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а Величко надовго потрапляє до в’язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп.

Історія написання твору

Цей монументальний історичний літопис був опублікований у

 1848–1864 рр.С. Величко заглиблюється в козацькі літописання, студіює віршовану книгу польського автора Самуїла Твардовського «Війна домова», праці німецького автора, історика Самуїла Пуфендорфія і діаріуша Самійла Зорки, писаря та секретаря Хмельницького. Джерелами Величкової праці стали твори не лише «трьох Самійлів», а й інших авторів, документи, акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи і власні спостереження та враження.

Не тільки історичні документи були джерелами літописця, а й народні легенди, перекази, приказки та прислів’я, якими пересипана мова твору. Оповідання Величка про подвиги Сірка, козацькі походи в Крим, татарський напад на Січ, про Хмельницького і Барабаша засвідчують неабиякий літературний хист літописця, як, до речі, і своєрідна, відмінна від канонічної, інтерпретація ним біблійних сюжетів про Каїна та Авеля, Вавилонську вежу, Йосипа та його братів, царя Соломона, Содом та Гоморру й ін.

 Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.

 Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.

 Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли  загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе Композиція: літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.

Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

 Особливості написання твору.

Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

Сюжет.

Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням   Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв.

У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті. З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка.

Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ — початку ХVІІІ ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.

Остання частина твору містить листи з переписки Мазепи і Палія, Мазепи і російського царя.

 Художні особливості літопису.

Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів’я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): «жадібні як мухи до меду», «виморені голодом і холодом». Інші художні засоби використані для змалювання образів козаків і Хмельницького: «неопалимі серця», «острожний на всі сторони». З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна «потопає в крові».

Домашнє завдання ст.59-61 ,підготувати повідомлення про Вертеп і літопис «Історія русів».